Я не голюся

Дівчина, 20 років. В 12 років мені однокласник сказав що я як єті, бо у мене дуже світла шкіра і чорне волосся і понеслося - ледь не двічі на день дешевою бритвою, наробила таких шрамів, що досі видні, перестала носити спідниці і шорти через страх того, що може видно десь волосинку чи дві. Десь з 15 років моя шкіра стала покриватися яскраво червоними пʼятнами після гоління. Мене це не зупинило, я почала робити депіляцію, шкіра реагувала ще гірше, я свербіла весь день, все тіло боліло нереально. Я купувала дорогі бритви, пробувала шугаринг, віск, все що було доступне. Я виголювала кожен сантиметр свого тіла і доходило до того, що я приймала знеболювальні. Нарешті я звернулася до дерматологині, вона сказала, що єдиний мій варіант - лазерна. Грошей таких у мене на той час не було, то я просто продовжила голитися. Потім я зустріла мого чоловіка. Він одразу спитав що відбувається. Він виходжував мою любов до себе по маленьких кроках, адже я навіть наближатися до себе не давала, якщо у мене все не виголене начисто. Він постійно розмовляв зі мною про це. Питав чи комфортно той чи інший крок. Повільно, з його допомогою я зрозуміла що я не зобовʼязана виглядати як новонароджене немовля. Я придбала тример. Він лишає якийсь міліметр волосся, але не шкодить моїй шкірі. Я більше не переймаюся, якщо у мене є волосся на руках. Я користуюся тримером пару разів на тиждень. І коли йду на пляж, я не виголюю себе до стану сфінксу. Нікого не цікавить волосся на моєму тілі, а якщо і цікавить, то у них дуже серйозні проблеми зі сприйняттям дорослого людського тіла. Дякую що прочитали:)